Виховання культури мовлення — справа не лише вчителя-словесника. Його правильний наголос, точно вжите слово, чітка побудова фрази будуть безслідно зруйновані, якщо фізик, математик, біолог чи історик цё ж слово наголосять неправильно або невдало введуть у контекст. І даремні будуть намагання мовника — він не має академічного часу для загострення уваги на всіх можливих помилках акцентуації, слововжитку, вимовив

Кожен учитель повинен володіти здоровим, неупередженим відчуттям мови (без архаїзаторства, примітивізму, пуризму), постійно стежити за змінами, які відбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання у зв'язку з глибшим вивченням загальнонародної мови, тенденцією до взаємозбагачення національних мов, вирівнюванням діалектів. Треба вміти самому і навчити учнів уважно (інколи з олівцем) читати наукову, технічну, публіцистичну, художню літературу. Неможливо весь педагогічний шлях пройти тільки з багажем, набутим у стінах вузу.

Труднощі починаються з першої хвилини перебування в класі. Потрібно підготувати учнів до роботи. І як запитати: «хто черговий чи хто черговий?» (черговий!). «Яке було домашнє завдання чи завдання?» (завдання!) Або: «Що було дано, завдано чи задано додому?» (заданої) А як правильно сказати: «розкрийте, розгорніть чи відкрийте зошити (книжки)?» (відкрийте), покладіть, положіть чи поставте ручки?» (положіть, краще — покладіть); витріть, стеріть чи зітріть дошку, чи з дошки» (витріть дошку, але зітріть з дошки!); «підніміть, підійміть, здійміть чи піднесіть руку?» (піднесіть!) І «слідкуйте чи стежте по тексту чи за текстом?» (слідкуйте за текстом!); «слухайте перше питання чи запитання?» (запитання!) І «переверніть чи перегорніть сторінку?» (перегорніть!) і багато ін. Потрібно зробити зауваження — і чуємо: «не мішай!» (не заважай!); «не списуй у товариша» (від товариша); «у тебе нечітка уява про події» (уявлення); «відповідь невірна» (неправильна); «тихше!» (тихо!) «замовчте!» (замовкніть!) та ін. А ось підсумовують і дають домашнє завдання: «коротше кажучи» (коротко кажучи), «другим разом» (іншим разом), «це підготує хтось другий» (інший), «слідуючий урок» (наступний), «на домашнє читання» (читання) і т. д. Стереотипів у вчительській мовній практиці є чимало, але вони повинні бути точними, відповідати діючим нормам.

Трапляються труднощі не лише у застосуванні стереотипів, а й у використанні специфічної лексики, професіоналізмів, термінів (загальнонаукових і спеціальних). Адже багато слів змінило наголос за час, відколи їх засвоїли вчителі старшого покоління: родовий відмінок, просте речення, дефіс, вчення, генезис, догмат, епілог, живопис, знахідка, зубожілий, буржуазія, екскурс, каталог, індустрія, компроміс, металургія, повстання, позначка, поміщиця, ракурс, сегмент, центнер, цемент, адресний (від адрес) і адресний (від адреса), безпредметний, єретик, вигнанець, експерт і т. д. Близькозвучні слова (напр., професійний і професіональний, диференційний і диференціальний, пропорційний і пропорціональний, гармонійний і гармонічний, декораційний і декоративний, ситуаційний і ситуативний) можуть бути термінами різних галузей знань, і «довільність» їх використання недопустима, а можуть бути тотожними за семантикою, але відмінними за активністю функціонування (порівн.: офіціальний, емоціональний, диференціональний, принципіальний, але частіше — офіційний, емоційний, диференційний, принциповий та ін.).

Мовний режим повинен бути єдиним для всіх шкільних підручників, усіх педагогів (і адміністраторів), мовним етикетом повинні володіти учні й учителі.

Не можна допускати помилок інтерферентного характеру, як-от: відповідати по бажанню, у відміну від тебе, по проханню старости, в доказ привести слова, по домовленості з паралельним класом, по дорученню вожатого, по ініціативі старшокласників, по програмі, по плану, по наказу, згідно наказу, години по фізиці замість: за бажанням, на відміну, на прохання, на доказ, навести слова, за домовленістю, за дорученням, з ініціативи (за ініціативою), за програмою, за планом, за наказом, згідно з наказом, години з фізики тощо.

У наш час говорять не лише про мовний етикет, а й про мовний стиль учителя. Його визначальними рисами є відповідність діючим мовним нормам, бездоганне володіння позамовними засобами (мімікою, жестом, правилами членування мовного потоку, темпом мовлення, тембром звука), «секретами» виразного читання. Важливо, щоб у вчительському колективі панувала атмосфера доброзичливої уваги і до мовлення колег, і до мовлення учнів. Треба боротися зі шкільним юнацьким жаргоном, викорінювати слова типу законно, сила, залізно, цвайка, зрізатись, зарізати та ін. (порівн. учительські жаргонізми: запаритись (втомитись), зірватись (втратити контроль над собою), врізати двійку, туберкульозна трійка, деша (директор школи) тощо; студентські жаргонізми: хвіст (двійка), общага (гуртожиток), стипуха (стипендія), класна (прекрасно), зредукувати (втекти) і т. д. Учнів потрібно навчати долати труднощі, які виникають у процесі мовного спілкування, а не уникати їх.

У школі готується майбутній громадянин — творець матеріальних і культурних цінностей, людина активної позиції; грамотна, логічна, точна мова, уміння вибрати темп, тон мовлення, інтонацію бесіди, здатність не лише словом, а й його змістом, естетикою вплинути на слухача повинні бути внутрішньою потребою нашого сучасника.

Така потреба сформується, якщо протягом десяти шкільних років перед нашими очима буде один з найавторитетніших прикладів — учитель з високим рівнем культури мовлення.

Таким же авторитетом учитель повинен бути і для батьків своїх учнів. Не слід зводити батьківські збори лише до аналізу успішності і поведінки конкретного учня, констатації його позитивних чи негативних якостей. Варто б давати батькам уроки вікової психології, елементарні знання сімейної педагогіки. Сьогодні виникла потреба виховати і в деяких батьків любов до рідного слова, повернути їх в лоно рідної мови, навчити шанувати старших, поважати школу і вчителів. Стриманість, коректність, внутрішнє переконання будуть супроводжуватись фразами «Слухаю»; «Мені здається, що краще...»; «Чи не спробувати б нам...»; «Ви краще знаєте, але...»; «Ви, очевидно, маєте рацію, та лише в тому, що...»; «Дякую за інформацію, але нам спільно...»; «Дякую, що допомагаєте нам робити спільну справу».

Учитель — особлива професія. І який би настрій не був у нього після розмови з адміністратором чи з нетактовним батьком, у клас він мусить увійти вільним від цих вражень, зі світлим і доброзичливим поглядом, стриманим і настроєним на клас, на тему уроку,; Ні загравання з учнями, ні менторського тону! Творча, ділова, емоційно динамічна (відповідно до характеру завдань, мети) обстановка в класі потребуватиме різноманітного, чистого, емоційно-експресивного (нейтральність теж входить в це поняття) мовлення. Тут треба остерігатися слів-паразитів і лексичних покручів (напр.: ну, ну от (ну), так от, так би мовити, так сказать, як це, дальше, ребята; мовних штампів на зразок: червоною ниткою, у дусі часу, син свого часу, має велике (важливе) значення, посів належне міс« це, гострий конфлікт та ін.). Багатство й різноманітність мовлення учителя — джерело збагачення мови учня, чистота й досконалість, образність мови учителя — запорука поваги учня до естетичних цінностей, створених засобами мови. Мовлення учителя повинно відзначатися такими ознаками: 1) виразність — змістова, інтонаційна (й експресивна), візуальна; 2) правильність — орфоепічна, граматична, орфографічна, пунктуаційна; 3) чистота — що не допускає ультрапуризму (словникового, стильового чи колоритного), штучності, фальшивого професіоналізму; 4) лаконізм — при збереженні змістової вичерпності, різноманітності засобів для висвітлення теми. Учитель не сміє помилятись, бо виправити враження про фаховий рівень знань, про загальну ерудицію важко (краще утриматись від експромтів у відповідях на запитання, якщо є хоч найменший сумнів щодо їх точності).