Багато видів грибів живуть у симбіозі з водоростями і вищими рослинами. Взаємовигідне співжиття міцелію грибів з коренями вищих рослин утворює мікоризу (наприклад, підберезник з березою, підосичник з осикою тощо). Значна частина вищих рослин (дерева, тверда пшениця та ін.) не може нормально розвиватися без мікоризи. Гриби отримують від вищих рослин кисень, продукти виділення коріння та безазотисті сполуки. Гриби "допомагають" вищим рослинам засвоювати важкодоступні речовини гумусу, активізують діяльність ферментів вищих рослин, своїми ферментами сприяють вуглеводному обміну, фіксують вільний азот і в сполуках передають його вищим рослинам разом з ростовими речовинами, вітамінами тощо.

Гриби умовно поділяють на нижчі й вищі. Вегетативне тіло грибів називають грибницею, або міцелієм, воно складається з окремих ниток — гіфів. Ці нитки знаходяться всередині субстрату, на якому живуть гриби.

Найчастіше грибниця займає велику територію. Через міцелій відбувається всмоктування поживних речовин осмотичним шляхом. Гриби з найпримітивнішою будовою міцелію не мають, їхнє тіло складається з однієї клітини. У грибів із складнішою будовою міцелій часто буває добре розгалужений, одноклітинний, багатоядерний. У вищих грибів міцелій багатоклітинний.

Одно або багатоядерні клітини грибів здебільшого вкриті тонкою клітинною оболонкою. Під нею знаходиться цитоплазматична мембрана, яка вкриває цитоплазму. Клітинна оболонка на 80—90 % складається з азотистих і безазотистих полісахаридів, до її складу в невеликій кількості входять білки, ліпіди та поліфосфати.

Клітина грибів містить ферменти, білки. З органел у ній є мітохондрії, подібні до таких у вищих рослин, лізосоми, в яких протеолітичними ферментами розщеплюються білки. У вакуолях містяться запасні поживні речовини: глікоген, ліпіди, жирні кислоти, жири тощо. В їстівних грибах є багато вітамінів і мінеральних солей. Приблизно 50 % сухої маси становлять азотисті речовини, з яких на білки припадає близько 30 %.

Розмножуються гриби безстатевим шляхом — спеціалізованими клітинами (спорами) і вегетативне (частинами міцелію, брунькуванням). Процесу спороутворення може передувати статевий процес, який у грибів дуже різноманітний. Зигота може утворюватися в результаті злиття соматичних клітин, спеціалізованих на гамети, і статевих клітин — гамет (утворюються в статевих органах — гаметангіях). Утворена зигота проростає відразу або після періоду спокою і дає початок гіфам з органами статевого спороношення, в яких утворюються спори.

Спори різних грибів поширюються повітряними течіями, комахами, різними тваринами та людиною.

Цвільові гриби (мал. 1, а, б) оселяються на продуктах харчування, в грунті, на овочах і плодах. Вони зумовлюють псування доброякісних продуктів (хліба, овочів, ягід, фруктів тощо). Більшість цих грибів — сапрофіти. Проте деякі з них є збудниками інфекційних хвороб людини, тварин, частіше рослин. Наприклад, гриб трихофітон спричинює стригучий лишай у людини і тварин.

Усім добре відомий одноклітинний гриб мукор, або біла цвіль, що оселяється на овочах, хлібі та кінському гної. Спочатку біла цвіль має вигляд пухнастого нальоту, який через деякий час стає чорним, оскільки на грибниці з'являються кулясті головки (спорангії), в яких утворюється велика кількість спор темного кольору.

Аспергил і пеніцил мають багатоклітинний міцелій. Плодоносний гіф (конідієносець) аспергила на верхівці має потовщення з паличкоподібними виростами, від яких відшнуровується ланцюжок спор. У пеніцила конідієносець на верхівці не потовщується, а розгалужується. У цих грибів плодові тіла утворюються рідко.

У 1929 р. англійський учений А. Флемінг виявив антибактеріальну дію пеніцила і виділив речовину, яку назвав пеніциліном. Його широко використовують для лікування різних хвороб.

Дріжджі — це одноклітинні нерухомі організми розміром від 8 до 10 мкм. Форма цих грибів овальна або видовжена. Справжнього міцелію вони не утворюють. Швидкість обміну речовин у дріжджів (у перерахунку на одиницю маси) значно вища, ніж у міцелярних грибів. Вони дуже поширені в грунті, на субстратах з рослин, що містять багато глюкози.

Дріжджі швидко ростуть і розмножуються, що значною мірою впливає на зовнішнє середовище, їх культивують і використовують у господарській діяльності з давніхдавен, оскільки вони викликають бродіння вуглеводів з утворенням спирту і вуглекислого газу. Велике значення мають хлібні, або пивні, дріжджі, які використовують у хлібопеченні та пивоварінні (існують лише культурні раси), а також винні, які застосовують при виготовленні вин. У природі останні містяться в соку різних соковитих плодів. Деякі дріжджі накопичують у клітинах білки та жири, тому їх використовують у їжу.

Грибипаразити (див. мал. 1, в, г, д). На рослинах паразитує понад 10 тис. видів грибів, на тваринах і людині — близько 1 тис. видів.

Псування багатьох видів сільськогосподарських продуктів і втрати урожаю від грибівпаразитів настільки великі, що боротьбу з ними ведуть спеціальні державні установи та міжнародні організації.

З грибів, що паразитують на рослинах, найпоширеніші сажкові, іржасті гриби, ріжки та ін. Вони вражають сходи городніх, злакових культур, лісових порід та інших рослин.

Представники сажкових грибів паразитують в основному на культурних і дикорослих злаках, спричинюючи захворювання злаків — сажку. Таку назву захворювання дістали внаслідок того, що хворі рослини мають вигляд обвуглених або обсипаних сажею. Міцелій сажкових грибів міститься в міжклітинниках хазяїна, в його клітини проникають гаусторії. Зимуюча стадія гриба — сажкові спори, які зимують або в грунті, або в зерносховищах. Різні види сажки порізному заражають рослини. Виділяють три основних способи зараження: 1) зараження відбувається в грунті під час проростання зернівок (колбоподібна сажка проса, тверда сажка пшениці); 2) зараження в період цвітіння злаків, коли сажкова спора потрапляє на приймочку маточки і проростає до зав'язі; такий спосіб зараження властивий порошистій сажці пшениці та ячменю; 3) уражаються молоді надземні частини рослин, зараження викликають спори, при цьому міцелій не розростається по всій рослині, а локалізується в місці зараження, де й спричинює утворення пухлин, наростів (пухирчаста сажка кукурудзи).

Іржасті гриби, яких налічують близько 7000 видів, паразитують не лише на покритонасінних, а й на вищих спорових рослинах, зумовлюючи хворобу іржу. На уражених грибом листках і стеблах з'являються бурі плями, звідки і назва хвороби. Найпоширенішою є лінійна іржа, що паразитує на різних злакових. Уражаючи асиміляційну поверхню хлібних злаків, іржа призводить до значних втрат урожаю.

Ріжки (див. мал. 1, г) — це паразитичний гриб, що розвивається на житі, часом на пшениці та інших злаках. Під час цвітіння жита спори гриба заносяться вітром на зав'язь квітки, де вони проростають у міцелій. На міцели утворюється значна кількість конідієносців. Конідії, що утворюються при цьому, містяться в солодкій, трохи липкій речовині — медяній росі. Спиваючи медяну росу, комахи переносять конідії на квітки здорових рослин. Пізніше на цих рослинах замість насіння з ураженої зав'язі розростається склероцій (ріжок), що складається з міцно сплетених гіфів гриба.

Мал. 1. Гриби:

а — мукор; б — пеніцил (а, б — збільшено); в — сажка; г — ріжки (праворуч — пророслий склероцій); д — трутовик; е — шапковий гриб (1 — шапка; 2 — пеньок; 3 — міцелій)

Склероцій перезимовує в грунті або з урожаєм зерна. Навесні склероції проростають і на кожному утворюється 15—20 виростів з булавоподібними сумками, в яких дозрівають спори. Спори дозрівають одночасно з цвітінням злакових. Переносяться спори рухом повітря.

У склероціях ріжка є отруйні речовини (алкалоїди). Потрапляючи в організм людини або тварин, ріжки спричинюють тяжке захворювання — ерготизм. Це захворювання може виявлятися в конвульсивній формі (в народі його називають "злі корчі", оскільки воно супроводжується судомами окремих груп скелетних м'язів) і гангренозній ("антонів вогонь", омертвіння виступаючих частин тіла). Хвороба може закінчуватися смертю. Проте з ріжків виготовляють ліки, які використовують у гінекологічній і акушерській практиці. Щоб дістати ріжки, спеціально висівають жито і заражають його цим грибом.

Значної шкоди завдає представник роду фітофторових картопляний гриб, що вражає бульби та бадилля картоплі. На листках утворюються бурі плями, зменшується фотосинтез, а отже, і врожай. Пошкоджені бульби втрачають свої товарні якості, погано зберігаються.

Представники роду фітофтора живуть майже в усіх кліматичних зонах земної кулі, але найбільше видів паразитує в тропіках і субтропіках. Із 70 видів цього роду в Україні зустрічається близько 20. Гриби вражають картоплю, томати, пальми, какао, цитрусові та інші рослини. Періодично картопляна хвороба спалахує в різних країнах світу, в тому числі і в Україні.

Великої шкоди садам, паркам і лісовому господарству завдають грибитрутовики (див. мал. 1, д). Міцелій трутовиків розвивається всередині дерев, руйнуючи деревину. Зараження здорових дерев відбувається проникненням спор цих грибів через рани на корі або через кореневі волоски. Потрапивши в рану дерева, спори проростають, утворюючи грибницю. Поширюючись по деревині, грибниця робить її трухлявою. Через кілька років після ураження грибницею трутовика на корі дерев утворюються шкірясті, дерев'янисті або м'ясисті плодові тіла цих грибів. Частіше вони бувають дуже твердими, мають копитоподібну форму і розміщуються на стовбурах одне за одним. З нижнього боку плодових тіл утворюються трубочки, в яких дозріває велика кількість спор. Плодові тіла у більшості трутовиків багаторічні і щороку збільшуються.

Усі хвороби рослин, що спричинюються паразитичними грибами, дуже швидко поширюються в природі у зв'язку з інтенсивним розмноженням грибів. Деякі паразитичні гриби є збудниками небезпечних хвороб людини і тварин. Гриб ахорюн, оселяючись на волосистій частині голови, спричинює хворобу паршу. Гриб трихофітон, який уражує волосся, нігті й шкіру, є збудником стригучого лишаю. Дріжджовий гриб сидіум спричинює захворювання слизової оболонки порожнини рота — пліснявку, яка спостерігається переважно у немовлят. Гриби з групи так званих променистих грибів, або актиноміцетів, є причиною низки захворювань, відомих під назвою актиномікозів, що виявляються у вигляді поверхневих нагноєнь або уражень внутрішніх органів.

Сучасна комплексна система заходів захисту полів, садів, лісів і парків від паразитичних грибів охоплює агротехнічні, біологічні, хімічні методи боротьби, а також карантинні заходи, що не допускають завезення збудників хвороб та шкідників з інших країн, виведення рослин, стійких проти хвороб і збудників (селекція), тощо.

З метою біологічного захисту рослин від збудників хвороб і шкідників використовують їхніх природних ворогів: антагоністів, паразитів, хижаків тощо. Останнім часом широко використовують також антибіотики, гормональні препарати й ферменти (хімічні речовини, що виробляються спеціальними клітинами або ендокринними залозами тварин). У зв'язку з цим нині під біологічним методом боротьби розуміють не лише використання живих організмів, а й продуктів їхньої життєдіяльності.

Шапкові гриби. До вищих грибів належать добре відомі людині шапкові гриби (див. мал. 1, е) — хрящі, білі, опеньки, лисички, мухомори тощо, які ведуть сапрофітний або симбіотичний спосіб життя. Вони розростаються і живляться за допомогою гіфів, що обплітають частинки грунту (сапрофіти) або корені рослин (симбіонти) і утворюють білу грибницю, на якій виникають органи спороутворення — плодові тіла, що мають пеньок і шапку. Плодове тіло утворене пучками ниток грибниці, які щільно прилягають одна до одної. Зверху шапки нитки гіфів забарвлені. На нижньому боці шапки у одних грибів (білий, маслюк, підберезник тощо) розміщені численні трубочки; ці гриби називають трубчастими. У інших грибів (сироїжки, лисички, рижики та ін.) нижній шар утворений численними пластинками, тому їх називають пластинчастими. В трубках і на пластинах шапки розміщені сумки зі спорами, якими гриби розмножуються. Шапкові гриби розмножуються і вегетативне — частинами міцелію.

Ріст і розвиток грибів у лісі залежать від метеорологічних умов, складу грунту, утворення мікоризи тощо. У деяких грибів шапка може досягати 72 см у діаметрі, а маса гриба (наприклад, грибабарана) — 20 кг.

їстівні та отруйні гриби. Поняття "їстівні" та "отруйні" гриби досить умовні. Одні й ті самі види грибів в одній місцевості вважають їстівними, в іншій — неїстівними. В Україні росте близько 200 видів їстівних грибів, однак у їжу практично використовують не більш як 40 видів. Нині промисловим способом розводять печериці, літні опеньки.

Використовувані в їжу гриби поділяють на безумовно і умовно їстівні. До безумовно їстівних відносять: білі, підосичники, підберезники, маслюки, рижики, печериці, лисички, опеньки справжні та ін. Використання цих грибів у їжу не потребує додаткової і попередньої їх обробки перед кулінарною. До умовно їстівних належать гриби, які перед кулінарною обробкою потрібно тривалий час варити і видаляти відвар (сироїжки, свинушки, строчки, зморшки, вовнянки тощо) або вимочувати в проточній воді з періодичною її заміною (хрящімолочники та ін.). Якщо умовно їстівні гриби приготувати неправильно, використання їх у їжу може призвести до харчових отруєнь.

Є чимало грибів, підозрілих щодо отруйності та отруйних. Особливо небезпечні бліда поганка (подібна до печериці), деякі мухомори, несправжні опеньки й лисички. Бліда поганка — найотруйніший гриб. Смерть внаслідок отруєння блідою поганкою настає більш ніж у 50 % випадків. До смертельно отруйних належить мухомор гадючий. Він має зелену або білу без лусок шапку, а пеньок у нижній частині потовщений І обгорнутий вільною піхвою. Отруєння мухоморами спостерігається рідше, оскільки вони добре помітні І чітко відрізняються від їстівних грибів.

У разі отруєння грибами слід терміново викликати швидку медичну допомогу. Медпрацівники Інтенсивно промивають шлунок з використанням активованого вугілля, дають проносні та Інші препарати.

Використовуючи гриби в їжу, потрібно уважно оглядати кожний гриб, відкидаючи всі підозрілі. Білки грибів досить швидко розкладаються з утворенням отруйних азотистих основ, тому отруїтися можна І не отруйними, але несвіжими грибами.

Роль грибів у природі і народному господарстві. Основне значення грибів у природі полягає в руйнуванні й мінералдзаци органічних сполук. Тут вони виконують майже ту саму роботу, що й бактерії. Особливо велике значення має їхня діяльність у тундрі, де цьому сприяють низька температура, значна затшеність у лісах І кисла реакція грунтів. Багато видів грибів знищують у грунті деяких збудників хвороб. Велика роль грибів у створенні мікоризи, особливо в лісі, де гриби найчастіше вступають у симбіоз з вищими деревними породами, та в утворенні лишайників — піонерів рослинності.

Дріжджові гриби використовують у пивоварінні, виноробстві та хлібопеченні. Пивні дріжджі використовують у медицині.

Кормові дріжджі спеціально вирощують на соломі, відходах деревини І разом з комбікормами або концентратами згодовують різним видам сільськогосподарських тварин. Багато видів грибів людина використовує в їжу, оскільки енергетична цінність свіжих грибів більша, ніж багатьох овочів. Гриби багаті на білки (до 70 % сухої маси) та мінеральні солі. Клітковина грибів містить багато фосфорних сполук та Інші цінні для організму речовини. У грибах є також вітаміни кальцифероли (віт. D), ретинол (віт. А), вітаміни групи В, аскорбінова кислота (віт. С).

З деяких грибів добувають антибіотики.

Сапрофітні гриби не лише знищують до 10—30 % заготовленої деревини, а й руйнують фанеру, шпали, дерев'яні будівлі (домовий гриб), книги тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Біологія: Навч. посіб. / За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3-е вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

2. Словник-довідник юного біолога. – М., 1990.

3. Загальна характеристика грибів на www.ukrreferat.at.ua