Силіконовими (або кремнієвими) долинами прийнято називати центри розвитку високих технологій та інновацій. Уперше термін «Силіконова долина» використав у 1971 р. журналіст Дон Хофлер для назви регіону поблизу міста Пало Альто в США. До середини 20 століття цей район на півночі Каліфорнії знали в основному завдяки сільському господарству, зокрема багатим урожаям на абрикоси та волоські горіхи. Сьогодні ж він перетворився на один із найбільших світових центрів розвитку IT-технологій. «Силіконова долина» стала домівкою для понад 140 компаній у галузі електроніки, програмних засобів, біотехнологій і іншого високотехнологічного виробництва.

А почалося усе із Стенфордського університету, заснованого 1891 року поблизу Пало Альто. У 20-х роках минулого сторіччя адміністрація Стенфорда вирішила підвищити престиж свого навчального закладу, і запросила на роботу відомих викладачів з університетів Східного узбережжя. Серед них був професор електротехніки Фредерік Терман з Массачусетського технологічного університету.

Його турбувала відсутність можливості для випускників Стенфорду працевлаштуватися у долині. Через це багато хто з них виїжджав на Східне узбережжя у пошуках роботи, особливо в галузі радіотехніки. Щоб розв'язати цю проблему, він почав підтримувати студентів, які хотіли заснувати компанію поблизу від університету.

Ідея створення промислового парку виникла аж у 50-х роках. У ті часи університет мав велику територію, але йому не вистачало грошей для фінансування стрімкого розвитку в післявоєнні роки. Продаж цієї землі був заборонений, але нічого не було сказано про неможливість її оренди. Виявилось, що довгострокова оренда є не менш привабливою для промисловості, ніж право власності. Зрештою на цих територіях і заснували Стенфордський промисловий парк. Землю здавали в оренду не всім, а лише високотехнологічним компаніям, результати роботи яких могли стати корисними для університету.

Через величезний вплив Стенфордського університету на розвиток усього регіону, цілком логічно було назвати долину, у якій він розташований, «Стенфордською». Але доля розпорядилася інакше, і долина стала «Силіконовою». Звідки ж пішла ця назва? 1955 року Вільям Шоклі заснував компанію Shockley Transistor. Він розробив транзистор, заснований на принципі посилення електричного струму, використовуючи твердий напівпровідниковий матеріал. У компанії виникла внутрішня суперечка щодо вибору між двома напівпровідниковими матеріалами: силікон і германій. Шоклі схилявся до германію, а інші інженери компанії наполягали на силіконі як на найкращому напівпровідниковому матеріалі. Через це їм довелося у 1957 р. покинути компанію і вже через рік вони заснували власну — Fairchild Semiconductor. Вона стала першою компанією, що запровадила в масове виробництво мікропристрої із використанням силіконового чіпа, і нині є однією з найбільших компаній в електронній промисловості Каліфорнії. Крім того, вона стала основою для створення таких компаній як Intel, Signetics (сьогодні Philips Semiconductors), National Semiconductors і AMD. Саме завдяки їм «Силіконова долина» отримала свою назву.

«Силіконова долина», або по-іншому — «Стенфордський дослідницький і промисловий парк», займає площу понад 280 га і налічує 162 будівлі і 23 000 працівників. У Стенфордський парк неважко дістатися, він розташований поблизу трьох аеропортів і двох основних доріг, тут також працює залізничний і автобусний завод. Окрім Стенфордського університету, який безпосередньо пов'язаний із діяльністю парку, біля нього також розташовані Каліфорнійський університет (Берклі), Університет Сан-Франциско, а також декілька великих лабораторій. У 2000–2001 роках загальний бюджет на спонсорські дослідження в Стенфорді становив 660 мільйонів доларів, які виділяв федеральний бюджет, корпорації, фонди і приватні особи.

Через успішність парку різко збільшився наплив людей до міста Пало Альто — сюди перебралося багато високоосвічених і забезпечених людей. У 87% населення міста є доступ в Інтернет, 65% жителів здобули як мінімум 4-річну освіту в коледжі. Щоправда, не все тут так безхмарно. Із збільшенням доходів зросла і вартість життя. Середньомісячна оренда квартири в Силіконовій долині коштує 1600 доларів. Дуже висока вартість житла змусила багатьох працівників переїхати жити на роботу, і навіть у притулки для бездомних.

Звичайно, «Силіконовій долині», яка створюється у Новосибірську, поки що дуже далеко до заокеанських масштабів. За минулий рік оборот приватного бізнесу тут не перевищив 150 мільйонів доларів, але ця цифра означає 15-кратний приріст порівняно з періодом десятирічної давнини. Кількість нових проектів збільшується на 15% у рік.

В Академмістечку поблизу Новосибірська уже працюють підрозділи компаній Intel і IBM, а одна з місцевих IT-фірм навіть створює веб-портали для американських знаменитостей. Хто міг уявити таке п'ятдесят років тому, коли Микита Хрущов почав реалізацію цього унікального проекту — будівництво в Сибіру міста, повністю заселеного ученими?

Перетворення Новосибірська на хайтек-столицю підтримує передусім нинішній президент РФ Володимир Путін. Після відвідин Індії, центру світового IT-аутсорсингу, він приїхав у новосибірське Академмістечко і схвалив будівництво нового ділового району для технологічних стартапів. Росія має всі можливості повторити успіх Індії на світовому ринку IT, адже вона зовсім не поступається їй за кількістю програмістів. Університети обох країн випускають по 200 тисяч фахівців щороку, хоча населення Росії уп'ятеро менше. Водночас, Росія — один із світових лідерів за загальним науковим і технологічним потенціалом, а місцеві фахівці, можливо, недостатньо дисципліновані і ввічливі за західними стандартами, але здатні вирішувати задачі, які непосильні нікому іншому в світі.

Індустрія аутсорсингу програмного забезпечення дає Росії 1,8 млрд доларів щороку, це третій показник у світі після Китаю і Індії. Індустрія IT посідає в Росії те місце, яке раніше належало академічній науці. Програмісти і комп'ютерники нині для країни не менше корисні, ніж фізики і хіміки. Не дивно, що приватний бізнес розцвітає на території колись режимних наукових об'єктів.

Для американських компаній Академмістечко — це справжній Клондайк. Тямущому програмістові середнього рівня де-небудь у Сан-Хосе доведеться платити не менше 100 тисяч доларів у рік, водночас у Росії за ті ж гроші можна найняти цілу команду висококласних професіоналів. І вкладення в організацію стверного бізнесу мінімальні. Наприклад, на представництво компанії Intel в Академмістечку працюють дві сотні інженерів-програмістів, отримуючи зарплату в п'ять разів меншу, ніж у американських колег.

Німецька компанія Novolabs, що займається випуском програмного забезпечення, навіть перевела свій основний офіс з Німеччини до Новосибірська. Оскільки якість роботи російських програмістів виявилася значно вищою, ніж у їх західноєвропейських колег. За підрахунками Йорга Реше, директора компанії Novolabs, 50 із 70 співробітників якої росіяни, витрати на зарплату в Росії приблизно на третину менше, ніж в Германії. Найбільше західних працедавців вражає творчий підхід до роботи, який демонструють російські програмісти.

Аудиторська компанія Arthur Andersen також відкрила в Новосибірську свій філіал. За даними одного співробітника цієї фірми Дона Холлі, нині майже 500 місцевих програмістів працюють на західні фірми, відправляючи виконану роботу електронною поштою.

Проте загальна тенденція «відтоку мізків», яка цілком торкнулася колишнього Радянського Союзу, не оминула і Новосибірськ. Тому сьогодні багато місцевих фахівців працюють у «Силіконовій долині номер один», тобто в Каліфорнії. Інші роз'їхалися по різних країнах світу. Ті, які залишилися вважають за краще працювати, хоч і не виїжджаючи, але на зарубіжних працедавців, тим більше, що індустрія інформаційних технологій дуже цьому сприяє.

Водночас у Європі, де активно розвиваються свої «Силіконові долини», фахівці IT-технологій не поспішають покидати насиджені місця і перебиратися в Каліфорнію. У них на батьківщині умови роботи навіть кращі, ніж заокеанські. Візьмемо, наприклад, селище Ісманінг, що на півночі від Мюнхена. Ще в середні віки його називали «капустяним селом». У наші дні сільське господарство тут почало згортатися. На щастя, у наприкінці 80-х років минулого століття біля Мюнхена побудували новий міжнародний аеропорт. Ісманінг разом із кількома сусідніми селищами опинилися якраз на шляху з міста до аеропорту. У цих селищах побудували нові дороги, тут почали регулярно зупинятися приміські електрички. І новий, зручно розташований район кинулися освоювати великі компанії. Тут один за одним почали відкриватися їх офіси, — як правило, підрозділи дослідницьких відділів або навіть цілі відділи повністю.

Почався справжній бум. Влада пішла назустріч потенційним платникам податків. Як результат, компанії, що облаштувалися в Ісманінзі, сплачують податок на прибуток приблизно на четвертину менший, ніж їм довелося б заплатити у Мюнхені. Тепер тут розташовані європейські штаб-квартири Compaq і Fujitsu, Xerox і Lotus, а також багатьох інших міжнародних компаній. У Ісманінзі відбулася справжнісінька інформаційно-технічна революція. Цим можуть похвалитися ще декілька селищ у передмістях Мюнхена. Кілька років тому сюди приїхав глава корпорації Microsoft Білл Гейтс. Поїздивши по околицях Ісманінга, він із подивом вигукнув: «Та це ж європейська Силіконова долина!»

За рахунок доходів місцевої скарбниці від новостворених підприємств ці селища змогли побудувати дитячі садочки і школи, а також багато недорогого житла, а корінним жителям почали надавати земельні ділянки за цінами нижчими, ніж на вільному ринку.

Лише за кілька кілометрів від Ісманінгу — ще одне схоже село, Унтерферінг. Тут облюбували собі місце страхові компанії, а також ціла низка теле- і радіоканалів — як регіональних, баварських, так і загальнонаціональних. Сьогодні чисельність населення Унтерферінгу — 8 тисяч осіб. Але тут створено 16 тисяч робочих місць. Ось така невідповідність. І тому уже 10 років Ісманінг та Унтерферінг серйозно називають «найбагатшими селищами Німеччини».

В Україні питання розвитку власних «Силіконових долин» піднімалося неодноразово, але й досі проекти не втілено у життя. Так, у лютому минулого року Президент Віктор Ющенко ініціював створення «Української силіконової долини» в п'яти областях. Передбачалося, що в межах цього проекту на базі академічних установ і університетів п'яти регіонів України буде створено міжнародні технологічні центри. Віктор Ющенко планував, що цей проект принесе близько 100 млн дол. інвестицій і забезпечить 1,5 тис. нових робочих місць.

Варто зазначити, що у 2005–2006 роках в Україні не було зареєстровано жодного інноваційного проекту. Нині ми посідаємо четверте місце у світі за кількістю сертифікованих програмістів, проте не використовуємо їх можливості повною мірою. За оцінками експертів, майже 90% продукції, яка випускається в Україні, не має відповідного науково-технологічного забезпечення. Що стосується світового досвіду, то європейська модель розвитку інноваційної інфраструктури заснована на державних інвестиціях і дотаціях, спрямована передусім на створення нових робочих місць. У країнах Азії така інфраструктура розвивається через створення технополісів (Японія), технопарків (Індія), різних типів інноваційних структур за фінансової підтримки держави (Китай). Модель розвитку інноваційної інфраструктури США менш орієнтована на держфінансування і функціонує переважно завдяки інвестуванню зацікавлених фірм. В Україні серед варіантів підтримки інноваційної діяльності буде надання державних субсидій безпосередньо для реалізації інноваційних проектів. На думку експертів, таке стимулювання дасть змогу розвинути інноваційну структуру і створити в Україні аналог американської «Силіконової долини».

Джерела

California's Historic Silicon Valley

A Weekend in Silicon Valley - slideshow by The New York Times

Віра ЄВТУШИНА. Силіконові долини у світі і в Україні. За матеріалами видань ortune, Forbes, Business Week)

Кремнієва долина на Вікіпедії

Реферат на www.ukrreferat.at.ua