ВСТУП

Природознавство вивчає природу як єдине матеріальне ціле, розглядає її в розвитку, у часі і просторі. Звідси основна задача уроків природознавства – вивчення природи як єдиного цілого і встановлення зв'язків і взаємозв'язків між окремими її елементами і явищами.

Природознавчі знання молодших школярів служать основою для вивчення природничих дисциплін в середній школі (географії, ботаніки, зоології, анатомії і фізіології людини). Природознавчі знання постійно використовуються дітьми на інших учбових предметах початкового курсу навчання. Здійснюючи зв'язок з життям, вчитель використовує результати дитячих спостережень за навколишньою природою і працею людей. Чим більше об'єм знань що вчаться про природу і працю людей, тим легше вчителеві працювати по всіх предметах початкового навчання. Одним із складових природи є ґрунт, тому вивчення і засвоєння цієї теми є не менш важливим ніж будь-якої іншої.

Отже, актуальність теми дослідження полягає в необхідності емпіричного та теоретичного вивчення проблеми формування понять і бережливого ставлення до природи учнів початкових класів під час екскурсій.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступає дослідження методики виховання бережливого ставлення до природи у молодших школярів.

Предметом дослідження даної курсової роботи є фо¬р¬мування понять і бережливого ставлення до природи учнів початкових класів під час екскурсій.

Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми формування понять і бережливого ставлення до природи під час проведення екскурсій в початкових класах.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

·        ознайомитись з необхідністю екологічного виховання учнів початкових класів;

·        визначити методичні основи формування понять і бережливого ставлення до природи при вивченні теми ґрунту;

·        провести і проаналізувати емпіричне дослідження.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Використати дане дослідження можна в практичній роботі вчителя молодших класів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Екологічне виховання як соціально-педагогічна проблема

Глобальні проблеми сучасності, що несуть загрозу життю і людській цивілізації, викликали необхідність екологічної освіти, покликаної реалізувати ідеї інформаційного суспільства, що стає екологічно. Пошук шляхів гармонійної взаємодії суспільства і природи приводить до інтенсивного процесу екологізації загальної культури людства, і як наслідок, - до формування теорії і практики екологічної освіти.

Подальше дослідження це проблеми, проведене філософами і педагогами, дозволило виділити новий аспект виховання – екологічний [10, С.73-76].

Екологія – наука про відносини рослинних і тваринних організмів і утворюваних ними співтовариств між собою і навколишнім середовищем. А під екологічним вихованням розуміється формування у широких верств населення високої екологічної культури всіх видів людської діяльності, так або інакше пов'язаних з пізнанням, освоєнням, перетворенням природи. Основна мета екологічного виховання: навчити дитину розвивати свої знання законів живої природи, розуміння суті взаємин живих організмів з навколишнім середовищем і формування умінь управляти фізичним і психічним станом. Поступово визначаються освітні і виховні завдання:

·        поглибити і розширити екологічні знання;

·        прищепити початкові екологічні навики і уміння – поведінкові, пізнавальні, преобразовательные

·        розвинути пізнавальну, творчу, суспільну активність школярів в ході екологічної діяльності

·        сформувати (виховати) відчуття дбайливого відношення до природи.

У останніх 20 років значно зросла увага вчених до дослідження проблем екологічного виховання і освіти. Особливий інтерес представляють роботи Н.М. Верзіліна, А.Н. Захлєбного, І.Д. Зверєва, Б.Р. Іоганзена, В.С. Ліпіцкого, І.С. Матрусова, А.П. Мамонтової, Л.П. Печко, В.А. Сухомлинського і ін., які розглядають різні аспекти екологічного виховання і освіти що вчаться в учбово-виховному процесі і при організації суспільно-корисної роботи по охороні природи. Сьогодні ідеї сучасної комплексної екології активно упроваджуються в практику навчання і виховання молодших школярів. Проте, різноманіття праць, шкіл, вариативность програм навчання, творчих розробок породжують безліч проблем і питань [22, C. 12].

Чому учити? Який загальний склад знань доступний школяру? Які вимоги до екологічної підготовки молодших школярів? Як учити?

Зародження сучасних тенденцій екологічної освіти і виховання в початковій школі можна віднести на початок 70-х років, коли вона переживала цілий ряд серйозних перетворень, зокрема введення в учбовий план нового предмету «природознавство». Чітко виражена екологічна спрямованість нового курсу, яка в наші дні іменується традиційною, створила у вчителів певну установку на його місце в екологічній освіті, на досягнення його цілі в однопредметної моделі, що опинилися малоефективною. Основні причини малоефективності криються в тому, що кінцева мета екологічної освіти – відповідальне відношення до навколишнього середовища – складна комплексна освіта, і у зв'язку з цим, один учбовий предмет, що формує в основному природничо-наукові знання по біологічній екології, справиться з формуванням багатогранного відношення молодших школярів до природного і соціального середовища не може. На порядок денний встало питання про залучення інших шкільних предметів в процес екологічної освіти. Виникла ідея багатопредметної моделі, в якій кожен учбовий предмет розкриває свій аспект взаємин людини з навколишнім середовищем. Поки ж використання міжнаочного змісту і форми навчання носить в основному стихійний характер, що багато в чому визначає якість навчання і виховання молодших школярів. Сучасні тенденції розвитку екологічної освіти в практиці показують, що оптимальні можливості для становлення екологічної культури молодших школярів представляє змішана модель, при якій всі учбові предмети зберігають свої специфічні учбово-виховні цілі. Таким чином, типологія моделей в руслі екологізації пройшла певний шлях становлення: від однопредметної – до змішаної. Проте пошук в цьому напрямі продовжується до цих пір.

Екологічна освіта з його спрямованістю на виховання відповідального відношення до навколишнього середовища винна з'явиться стрижнем і обов'язковою складовою частиною загальноосвітньої підготовки учнів. Одним їх найважливіших принципів екологічної освіти вважається принцип безперервності [30, С. 88-92].

Ретроспективний аналіз екологічного виховання поєднувався з вивченням сучасної педагогічної практики, з досвідченою апробацією різноманітних форм екологічного виховання, даними опиту експертів, що дозволило не тільки оцінити стан, але і виявити об'єктивні тенденції розвитку екологічного виховання школярів:

·        цілеспрямовано координується діяльність шкіл, організацій по охороні, раціональному використанню і вивченню навколишнього середовища;

·        класно-урочні поєднуються з позаурочною діяльністю учнів в природному середовищі;

·        разом з розвитком традиційних використовуються нові форми екологічної освіти і виховання: кінолекторії по охороні природи, ролеві і ситуаційні ігри, загальношкільні ради з охорони природи, екологічні практикуми;

·        у екологічному вихованні і освіті учнів виникає значність засобів масової інформації (друк, радіо, телебачення), цей процес стає педагогічно урівноваженим [38, С. 16-19].

Тенденцію розвитку екологічної освіти доповнюють: максимальний облік вікових можливостей що вчаться, створення обов'язкового мінімального ядра змісту і опори на ідеї комплексною эколого-биологической, глобальною і екології людини.

На основі провідних дидактичних принципів і аналізу інтересів і схильностей школярів були розроблені різні форми екологічного виховання. Їх можна класифікувати на а) масові, би) групові, в) індивідуальні.

До масових форм відноситься робота учнів по впорядкуванню і озелененню приміщень і території школи, масові природоохоронні компанії і свята; конференції; екологічні фестивалі, ролеві ігри, роботи на пришкільній ділянці.

До групових – клубні, секційні заняття юних друзів природи; факультативи по охороні природи і основам екології; кінолекторії; екскурсії; туристичні походи по вивченню природи; екологічний практикум.

Індивідуальні форма припускають діяльність доповідей, що вчаться по підготовці, бесід, лекцій, спостереження за тваринами і рослинами; виготовлення виробів, фотографування, малювання, ліплення.

Основними критеріями ефективності масових форм є широка участь школярів в природоохоронній діяльності, дисципліна і порядок, ступінь активності. Їх можна виявити шляхом систематичних спостережень, накопичення матеріалу [47, С. 6-8].

Критерій ефективності групових форм екологічного виховання є, перш за все, стабільність складу клубу, кухоль, секції, досягнення колективних успіхів. Тут багато що визначає зміст і методика занять; важливий при цьому і успіх колективу, суспільне визнання його заслуг що оточують. Свідомість і відчуття причетності до справ такого колективу, навіть якщо особисті результати скромні, примушує все членів зберігати вірність йому довгі роки.

Про ефективність індивідуальних форм екологічного виховання свідчить підвищення інтересу біологічних дисциплін, що вчаться до вивчення, і охороні природи, а також цілеспрямоване використання знань і умінь природоохоронної діяльності.

Визначені також умови розвитку взаємозв'язку школи, сім'ї і громадськості, направлені на досягнення цілей екологічного виховання.

Для успіху необхідне виконання наступних умов:

·        планування всіх ланок системи на основі планів спільної роботи, яка забезпечує правильну розстановку сил, послідовність, ритмічність і стійкість компонентів всіх ланок з школою і між собою

·        організація діяльності всіх ланок загальної системи управління екологічним вихованням, створення передумов для їх правильного функціонування

·        регулярна і заздалегідь підготовлена інформація про діяльність кожної ланки і обмін інформацією між ними

·        контроль, виявлення недоліків і слабких сторін в роботі, внесення коректив до її програми

·        вивчення ефективності роботи кожної ланки, підведення загальних підсумків, аналіз результатів, їх обговорення із залученням громадськості [40, С. 47-51].

Були визначені основні етапи перетворення і взаємодії з природою у виховному процесі. На підготовчому етапі вчитель вивчає відносини між школярем і природою (об'єктивні зв'язки з середовищем), що склалися в присутньому життєвому досвіді, і відношення школярів до її явищ (суб'єктивні зв'язки). Розробляються індивідуалізовані і групові привабливі для учнів способи ознайомлення з природними визначними пам'ятками. Спільно визначаються трудові, пошукові, природоохоронні справи. Пропозиції, як правило, вносяться такими, що самими вчаться. Вчитель прагне глибше пов'язати їх із зоною найближчого розвитку індивідуальних схильностей і здібностей. Одночасно з вивченням наочних зв'язків компонентів з природою вчитель встановлює їх поширеність, ступінь спільності відносин і інші передумови колективістського самовизначення школярів, їх здатності співвідносити особисті дії на природу з її впливом на розвиток плотсько-емоційної, вольової, інтелектуальної активності.

Початковий етап побудови виховного процесу характеризується перш за все залученням учнів в наочно-перетворюючу діяльність серед природи. Цілі етапу – привчання школярів до розумного природокористування, праці, заощадження природних ресурсів, засвоєння практичного досвіду відносин до природного середовища. Участь в діяльності, особливо коли вона здійснюється в колективних формах, виявляє здатність зважати на товаришів, надавати їм допомогу, поєднувати ділові і особисті інтереси, орієнтуватися на правила поведінки серед природи [29, C. 17-19].

На матеріалі праці по догляду за просіками, участь в прибиранні урожаю, в посадці лісопарків виявилася необхідність пасивного підходу вчителів до формування трудових і економічних відносин школярів. Кожен вид діяльності, вище на позицію особи в цілому, найбільш сприяє розвитку окремих властивостей школярів, вихованню етично-естетичної спрямованості на природне середовище. Тому діяльність керована вчителем, потребує системної організації. Результатом виховання на даному етапі стають практичні знання і зусилля школярів, особистий досвід дії на середовище і заощадження багатств, збагачення пізнавальних інтересів, потреба в діяльності серед природи. Значно активізуються ділові відносини класу, росте взаєморозуміння, з'являється прагнення порівнювати себе з товаришами, наслідувати кращим з них, заслужити пошану і авторитет.

На другому етапі побудови виховного процесу ведучою стала учбова діяльність школярів. Не будучи включеною безпосередньо в працю, охорону природи, вона допомогла систематизувати враження про природу і особисту діяльність, відкрила можливість з'єднати практику взаємодії з природою і освітою. Основна увага приділяється зв'язку діяльності в природі з навчанням російській мові і літературі. Розвиток мови і мови школярів, робота з творами література, образотворчого мистецтва, музики дозволяє глибше розкрити школяру духовну цінність природи, по новому освітити роль турботи про навколишнє середовище і її раціональне використання в задоволенні потреб суспільства. Прагнення школяра до діяльності і пізнання природи багато в чому обумовлені віком і доступною системою.

Особливим етапом в побудові виховного процесу є цілеспрямоване формування особи школяра [21, С. 3].

Необхідно розрізняти попутне формування якостей особи, яке відбувається в різноманітній діяльності, і різних відносинах з людьми, природою, і спеціально організованого виховання особи. Спеціальна організація виникає при постановці на даному етапі виховання конкретної мети, при індивідуалізації дії педагога і залучення школярів в справи серед природи, які вважають формування світогляду, переконання, ціннісні орієнтації, мову, волю, характер. У відносинах між вчителем і учнем реалізуються функції: зміцнення і збагачення зв'язків з природою, специфічного розвитку практичних відносин, організаторського поєднання педагогічного і системного підходу.

Необхідне посилення екологічного виховання молодших школярів. Посилення екологічного виховання – важлива вимога реформи школи. Це найважливіша вимога, витікаюча з представлень сучасної екології, набула законодавчого характеру. Воно засноване на декількох принципах, які широко відомі:

Загальний зв'язок з живою природою. Все живе зв'язане в єдине ціле ланцюгами живлення і іншими способами. Ці зв'язки лише в деяких випадках очевидні для нас, лежать на поверхні, частіше ж вони приховані від наших очей. Порушення цих зв'язків може мати непередбачувані наслідки, швидше за все небажані для людини.

Принцип потенційної корисності. Ми не можемо передбачати, яке значення для людства набуває для людства того або іншого вигляду в майбутньому. Змінюються обставини, і тварина, до якої зараз відносяться як до шкідливого і непотрібного, може опинитися і корисним, і потрібним. Якщо ж ми допустимо зникнення якого-небудь вигляду, то дуже багато в майбутньому ризикуємо втратити.

Принцип різноманітності. Жива природа повинна бути різноманітною, тільки в тому разі природні співтовариства зможуть нормально існувати, будуть стійкі і довговічні [4, С. 49-52].

Нарешті, інша сторона справи – краса. Людина навряд чи буде щасливою, якщо він позбудеться можливості бачити прекрасне. Отже, ми зобов'язані зберегти все видове різноманіття тварин і рослин.

Важливе виховне завдання: переконувати що вчаться в тому, що всі ці істоти – такі ж наші «сусіди на планеті».

Щоб успішно здійснювати екологічне виховання школярів, сам вчитель, без сумніву, повинен відмовитися від ряду традиційних установок. Мається на увазі і що упровадилася в нашу свідомість прагнення ділити природу на шкідливу і корисну, і глибоко помилкового, але вельми живучого гасла «підкорення природи», «панування над природою» і погляд на комаху як на щось несерйозне, не особливо потрібне, нарешті, широко поширений погляд на природу як на другорядний предмет.

Дуже важливо, щоб вчитель постійно шукав нові, ефективні прийоми навчання і виховання, цілеспрямовано поповнюючи свої знання про природу.

Школа як центральна система екологічного виховання школярів повинна бути активним організатором зв'язку з установами для розширення сфери природоохоронної діяльності що вчаться різного віку і формуванні у них відповідального відношення до природи [24, С 10-12].

1.2. Зміст екологічної освіти

Початкова школа – найважливіший етап інтенсивного накопичення знань про навколишній світ, розвитку багатогранних відносин молодшого школяра до природного і соціального оточення, сприяючий становленню особи, формуванню екологічної культури.

Зародження сучасних тенденцій екологічної освіти в початковій школі можна віднести до кінця 60-х – початку 70-х років двадцятого століття, коли вона переживала цілий ряд серйозних перетворень, зокрема, введення в учбовий план нового предмету «Природознавства». Ці перетворення проходили в період актуалізації проблеми охорони природи, тому, не дивлячись на задум розробників курсу – створити інтегровану дисципліну природничонаукового циклу, в нім знайшли віддзеркалення деякі питання взаємин людини з природним оточенням.

Початкова природничонаукова освіта, що має в російській школі глибокі і міцні традиції і багатий арсенал практичного досвіду, останніми роками переживає значне оновлення. У зв'язку з актуальністю даної проблеми єдиного підходу до її реалізації немає. Існують різні програми і методики викладання природознавства, де враховуються питання екологічної освіти і виховання. У «програмно-методичних матеріалах початкової школи» (1999) пропонуються програми декількох авторів, де традиційний курс природознавства розглядається під різними назвами. Проаналізуємо деякі з них.

Пріоритетною метою сучасної початкової освіти є розвиток особи дитини. Ця мета досягається через гуманізацію процесу навчання, через створення потенціалу стійкого розвитку дитини. Частиною такого потенціалу є курс «Природа і люди», розроблений З.А. Клепініної. Відповідно до поставленої мети визначаються конкретні завдання курсу [5, С. 28-29].

Перше завдання полягає в тому, щоб дати таким, що вчиться загальні знання про світ людей і мир природи як найближче оточення дитини і про взаємини в системах «чоловік – людина», «природа – природа», «природа – людина».

Друге завдання направлене на вдосконалення пізнавальної і практичної учбової діяльності дітей.

Третє завдання полягає в розвитку особових якостей дитини: наукового світобачення, екологічної, санітарно-гігієнічної і етичної культури, емоцій, творчих здібностей, відчуття патріотизму і так далі.

Провідними принципами відбору змісту і конструювання курсу зберігаються загально дидактичні принципи, а також специфічні принципи, розроблені в класичній методиці природознавства. Реалізація специфічного принципу – екологічній спрямованості – здійснюється по схемі: взаємозв'язок «природа – людина», «людина – природа» – правила відношення людини до природи (загальні правила охорони природи) – доступна природоохоронна діяльність дітей даного віку (вирощування рослин, підгодівля тварин, збір насіння і рослин, розповсюдження їх серед населення, догляд за домашніми насадженнями і тому подібне) – правові норми охорони природи. Ці ідеї розглядається як причина і наслідок, і приводять до розуміння суті науки екології. Реалізація принципу екологічної спрямованості в представленій системі сприяє формуванню екологічної культури.

Основна ідея першого класу – взаємозв'язок учня зі всім навколишнім світом; другий клас присвячений мові географічних карт, які знайомлять нас з нашим великим будинком – планетою Земля; третій клас показує роль життя і живих організмів в підтримці порядку на наший планеті; четвертий клас присвячений людині і його місцю на Землі. Оскільки головними проблемами людства в XXI столітті будуть екологічні, то курс «Cвіт і людина» розроблений з екологічних позицій [2, С. 6].

В даний час «Зелений будинок» – цілісна система учбових курсів, що забезпечує ознайомлення молодших школярів з навколишнім світом, їх природничонаукова і екологічна освіта. Вона включає курси:

«Ознайомлення з навколишнім світом» (1-і і 2-і класи);

«Природознавство» (3-и і 4-і класи);

«Світ навколо нас» (1-й клас трирічної початкової школи);

«Екологія для молодших школярів» (факультативний курс для 3 класу);

«Планета загадок» (факультативний курс для 4-го класу).

Особливості системи:

·        вирішує проблеми спадкоємності, пов'язані з переходом дитини від дошкільного до початкової освіти і від початкового, – до вивчення природних наук в середній ланці;

·        включає як основні, так і факультативні курси, що дозволяє повніше враховувати інтереси і можливості дітей.

На першому етапі навчання молодші школярі знайомляться з навколишнім світом. При цьому елементи екологічних знань постійно присутній в курсі, проте вони не відособлені, а органічно вписані в загальний зміст, що включає природні і соціальні аспекти. Такий підхід, на мій погляд, відповідає як пізнавальним потребам дітей, так і завданням екологічної освіти, оскільки направлений на усвідомлення що вчаться різноманіття і єдності світу, місця і ролі в нім людини. Учбовий матеріал представлений змістовними лініями: природа, життя міста і села, здоров'я і безпека, спілкування, первинні географічні уявлення [13, с. 70-74].

У подальших класах діти вивчають «Природознавство». Цей, традиційний для початкової школи, предмет в рамках «Зеленого будинку» корінним чином оновлений. По суті, наново збудовано його сучасна екологічна версія, що спирається на властиве молодшим школярам емоційну чуйність, допитливість і, разом з тим, здатність оволодіти певними теоретичними знаннями. У основу курсу покладені ідеї різноманіття природи, її екологічної цілісності, єдності природи і людини. У третьому класі ці ідеї розкриваються в процесі вивчення природних компонентів (повітря, вода, грунт, рослини, тварини і так далі.), а в четвертому класі – при вивченні природи України і рідного краю.