Характеристика
Це гриб мікроскопічних розмірів з перегородчастим розгалуженим міцелієм, що
складає грибницю. На штучних живильних середовищах він утворює гігантські
колонії. На 12-14-й день зростання на агаровому середовищі Чапека він утворює
колонії бархатисті, діаметром 30-40
мм, іноді з розкиданими повітряними гифами,
зеленувато-сизувато-блакитні, потім зелені, з білим краєм в період зростання; з
віком набувають бурого відтінку, з рясними безбарвними або жовтими краплями
ексудату на поверхні. Зворотна сторона колонії жовта або буро-жовта.
Навколишній агар забарвлюється в жовтий колір. На міцелії розвиваються особливі
гіфи - конідієносці, які
несуть спори.
Історія
Лікувальні
властивості цвілі, що утворюється колоніями пеніцилів, були вперше відмічені
російськими ученими В. А. Манассєїним і А. Г. Полотебновим ще в 70-х роках
позаминулого століття. Вони використовували цю цвіль для лікування шкірних
захворювань і сифілісу.
У
1928 р. в Англії професор А. Флемінг звернув увагу на одну з чашок з живильним
середовищем, на яке була посіяна бактерія стафіллококк. Колонія бактерії перестала
рости під дією синьо-зеленої цвілі, що потрапила з повітря і розвивалася в цій
же чашці. Флемінг виділив гриб в чисту культуру (Penicillium
notatum) і продемонстрував його здатність продукувати
бактеріостатичну речовину, яку він назвав Пеніциліном. Флемінг рекомендував
використовувати цю речовину і відзначив, що його можна застосовувати в
медицині. Проте значення Пеніциліну стало очевидним повною мірою лише в 1941 р.
Флорі, Чейн та інші описали методи отримання, очищення Пеніциліну і вивели
підсумки перших клінічних випробувань цього препарату. Після цього була
намічена програма подальших досліджень, що включала пошуки більш відповідних
середовищ і способів культивування грибів і отримання продуктивніших штамів.
Можна вважати, що саме з робіт по підвищенню продуктивності пеніцилів почалася історія наукової
селекції мікроорганізмів.
Екологія
Види пеніцилу є
повсюдними грибами, віддаючи перевагу прохолодному і помірному клімату, часто
присутні там, де доступний органічний матеріал . Сапрофітні види пеніцилу є одними з найвідоміших представників Eurotiales. Вони є одними
з основних причин відсутності продовольчого псування. Багато видів продукують
високотоксичні мікотоксини. Деякі види мають блакитний колір.
Господарське
значення
Декілька видів пеніцилу відіграють
центральну роль у виробництві сиру і різних м'ясних продуктів. Penicillium camemberti і Penicillium roqueforti використовують
для сирів камамбер, брі, рокфор і ін. Penicillium nalgiovense
використовується для поліпшення смаку ковбас і шинок і для запобігання
колонізації іншими формами і бактеріями.
На додаток до їх
значення в харчовій промисловості, види Aspergillus і Penicillium використовують у виробництві цілого
ряду біотехнологічного виробництва ферментів і інших макромолекул, таких, як
глюкоза, лимонна і винна кислоти, а також декілька пектіназ, ліпази,
амілази, целюлоза і протеази.
Найголовніше, ці гриби є основними
джерелами антибіотиків, особливо Пеніциліну і грізеофульвіна.
Лікувальні властивості Пеніциліну дуже різноманітні. Він
діє на гноєродні коки, гонококи, анаєробні бактерії, що викликають газову гангрену, у
випадках різних абсцесів, карбункулів, раневих інфекцій, остеомієліту,
менінгіту, перитоніту, ендокардиту і дає можливість врятувати життя хворих,
коли інші лікувальні препарати безсилі.
У 1946 р. вдалося здійснити синтез Пеніциліну, який був
ідентичний природному, отриманому біологічним шляхом. Проте сучасна промисловість
Пеніциліну базується на біосинтезі, оскільки він дає віз можность масового виготовлення дешевого препарату.
| 
